Абрикос – сонячний фрукт

Абрикос, або Абрикос звичайний (Prunus armeniaca) – дерево з роду Слива (Prunus) сімейства Рожеві (Rosaceae), а також плід цього дерева. Абрикос називають також жовтоcливником, мореллю, курагою, жердлю, урюком.

У сучасній літературі виділяють від трьох до шістьох можливих центрів походження абрикоса. Серед них найвірогіднішим вважається район Тянь-Шаню у Китаї. Однак, у Європі він став відомий з Вірменії (звідси ботанічну назву латиною: armeniacus — вірменська). Згодом абрикос потрапив до Риму, про що згадує у своїх працях давньоримський учений та письменник Пліній Старший.

Особливим видом є Абрикос сибірський (Prunus sibirica), що зростає у дикому стані в горах Даурії. Зустрічається у Приморському краї, Східному Сибіру, Північному Китаї, Монголії. Відрізняється дуже високою морозостійкістю (у стані спокою витримує морози до мінус 45 ° C), але погано переносить відлигу у другій половині зими. Плоди — сухі кістянки, що розтріскуються вздовж шва, діаметром 2-2,5 см, сірувато-жовтого кольору, мають кисло-терпкий смак, майже неїстівні.

Опис абрикосу

Абрикос — листопадне дерево середньої висоти та кола крони. Листя округле, яйцеподібне, на верхівці відтягнуте, дрібнозубчасте або подвоєно-зубчасте. Білі чи рожеві квіти розпускаються до появи листя.

Плоди — однокостянки жовтувато-червоного («абрикосового») кольору, в контурі округлі, еліптичні або оберненояйцеподібні. Кісточка товстостінна, гладка.

Абрикосове дерево давно вирощується в багатьох країнах теплого помірного клімату.

Плоди абрикосів використовуються як у свіжому, так і в сушеному вигляді (урюк з кісточкою, кайса, курага, пастила). Хворим на цукровий діабет слід обмежувати вживання абрикосів через високий вміст цукру.

З абрикосів готують абрикосову горілку, спиртний напій, причому сік абрикосів піддається бродінню і потім перегонці.

Посадка абрикоса

Для посадки, як правило, використовують стандартні розгалужені однолітки, у яких поодинокі гілки (бічні розгалуження) рівномірно розміщені по стовбуру та просторі, а також добре підпорядковані пагони продовження (провіднику). Непридатні для посадки саджанці з гілками із суміжних бруньок, з гострими кутами відходження. Надалі такі гілки відламуються під вагою плодів, що призводить до загибелі дерев. Цьому сприяє також активний розвиток хвороб на ранових поверхнях.

Не слід припускатися помилок у придбанні посадкового матеріалу. Щеплені саджанці культурних сортів відрізняються від сіянців (жерделів) за цілим рядом морфологічних ознак. Саджанці культурних сортів не мають колючок (шпорців), але мають пінечки — місце зрізу підщепи над оком (брунькою), що прижилося, яке ще повністю не заросло. На однорічних гілках культурних сортів вже формуються подвійні чи потрійні бруньки, а в сіянців лише одинарні (поодинокі).

Жерделі плодоносять у перші роки плодоношення тільки на простих та складних шпорцях, а до 8-10 років на окремих рослинах з’являються короткі плодоносні утворення.

Однорічні гілки та стовбур сіянців менш розвинені та тонкі в порівнянні з культурним саджанцем. Сіянці невідомого походження та завезені з південних регіонів, як правило, незимостійкі. Вони підмерзають у наших умовах до рівня снігового покриву та характеризуються невисокими смаковими якостями плодів. Є небезпека завезення вірусних захворювань із сіянцями та саджанцями з інших регіонів. У цьому випадку рослини передчасно гинуть.

Найкращі результати виходять при посадці нерозгалужених однолітків. Слабке зростання їх у перший рік після посадки зумовлює формування великих кутів відходження та створення міцної крони.

Перед посадкою коріння вмочують у земляну бовтанку. При посадці рослини розміщують у ямі так, щоб коренева шийка насіннєвої підщепи і місце щеплення культурного сорту на клоновій підщепі знаходилися нижче країв ями на 3-4 мм. Коріння рослини засипають приготованою родючою сумішшю. При засипанні рослини трохи струшують, а потім грунт у ямі ущільнюють ногою від периферії ями до центру, утримуючи рослину на потрібному рівні.

Йому досипають до країв ґрунтом нижніх горизонтів і роблять земляний валик по краях ями для зручного поливу рослин. Рослини поливають незалежно від вологості ґрунту по 20-30 літрів води на кожну рослину. Після поливу ґрунт сильно осідає і яму досипають до країв і поправляють земляний валик.

Залежно від погодних умов, що складаються, і вологості грунту протягом літа додатково проводять 2-3 поливу з інтервалом 10-15 днів. Помірне та своєчасне зволоження ґрунту сприяє нормальному розвитку рослин у нашій зоні.

Jбробіток ґрунту для абрикосу в саду

Вміст ґрунту за типом чистої пари з раціональним застосуванням добрив в умовах недостатньої водозабезпеченості забезпечує нормальний розвиток та плодоношення абрикосу. Ця система сприяє більш глибокому розміщенню коренів у ґрунті та кращому протистоянню рослин екстремальним умовам.

У перші два роки, і не більше, посадкове місце (пристовбурне коло) утримують під мульчею. Більш тривале перебування ґрунту під мульчею призводить до поверхневого розміщення коренів у ґрунті. Як мульчу можна використовувати напівперепрілий гній, тирсу, торф та інші органічні матеріали. Важливо своєчасно та акуратно здійснювати розпушування ґрунту, не допускаючи сильного розвитку бур’янів та пошкодження коренів.

У разі хорошої вологозабезпеченості з допомогою застосування поливів, починаючи з вступу рослин у період повного плодоношення (на 6-7-й рік життя) можна зробити залуження грунту. Для цих цілей використовують короткостебельні злакові трави зі слабо розвиненою кореневою системою: мятлики, вівсяницю червону, мітлицю, райграс пасовищний та інші види, що використовуються для створення газонів (газонна суміш).

Насіння сіє ранньою весною по добре підготовленому з минулого року грунті, після повного винищення кореневищних і коренеотросткових бур’янів. Посіяне насіння періодично поливають, використовуючи дрібнодисперсні розбризкувачі (розпилювачі), щоб отримати дружні і щільні сходи і не допустити підсихання верхнього шару грунту. Трави періодично підкошують при досягненні їхньої висоти 20-25 см.

Така система утримання ґрунту дозволяє значно покращити водно-фізичні, хімічні властивості ґрунту та підвищити його родючість. У поєднанні з раціональним застосуванням мінеральних добрив та оптимальної вологозабезпеченості знижується захворюваність рослин, забезпечується нормальне зростання та регулярне плодоношення, підвищується врожайність та стійкість рослин до літніх та зимових капризів природи.

Якщо рослини вчасно не забезпечуються необхідними умовами, вони пригнічуються, передчасно старіють, і насадження стають економічно невигідними.

Розташування абрикосу

Абрикоси світлолюбні, маловимогливі до ґрунтових умов, краще ростуть на глибоких, добре аерованих ґрунтах, що містять вапно. Засухо-і вітростійкі, уникають застою вологи та засолення, ростуть швидко.

Ділянка має бути захищена від північних вітрів. Непридатні низини, куди стікає холодне повітря. Місце вибирають сонячне: абрикосам необхідно отримати за літо якнайбільше тепла, це допоможе їм благополучно перенести зиму.

Догляд за абрикосом

У середній смузі абрикос потребує регулярних поливів, особливо після пересадок та під час зростання, у травні-червні. У другій половині літа рослини поливають лише під час посухи. В інших випадках надмірний полив у серпні може викликати затяжне зростання пагонів, які до зими не визріють і підмерзнуть.

З раннього віку пізньої осені та на початку весни білять штамби та основні скелетні гілки деревця, додаючи в побілку мідний купорос. Рани та морозобоїни на стовбурі наприкінці квітня — у травні зачищають до живої тканини та замазують садовим варом чи кузбаслаком.

Абрикоси ростуть швидко і дають перший урожай у середньому на п’ятий-сьомий рік. Для більш ефективного запилення бажано мати на ділянці не менше двох саджанців, а ще краще три-чотири. При безпересадковому вирощуванні та правильному догляді дерева можуть зацвісти і на третій-четвертий рік. Квіткові бруньки закладаються на рослинах щороку, навіть за сильного навантаження їх урожаєм. Крона у абрикосів формується природно.

Розмноження абрикосу

Розмноження насінням, що зберігає схожість до року, та щепленням. Насіння висівають восени або навесні після тримісячної стратифікації.

Пристосовані до місцевих умов абрикосові дерева можна виростити з насіння кісточок, витягнутих з плодів, куплених на ринку. Не треба брати для посіву кісточки вірменських та імпортних, надто великих плодів. Садять їх відразу ж, не пересушуючи, на глибину 5-6 см, що забезпечує майже 100% схожість. На відміну від насіння, у яких з насіння виростають, як правило, дички, у кісточкових з них виходять як дички, так і сіянці, які можуть надалі навіть перевершувати батьківські форми за якістю плодів.

Рано навесні, у березні, однорічні сіянці обрізають. Таке обрізання потім проводять щорічно. Насамперед видаляють слабкі, підмерзлі гілочки та їх кінці, вкорочують надто довгі та потужні пагони, а також вирізають «на кільце» зайві пагони, що загущають крону. Усі зрізи замазують садовим варом або густотертими фарбами (сурік, охра, сажа), розведеними натуральною оліфою. Якщо сіянці ростуть на грядці, на постійне місце їх пересаджують у дворічному віці відразу після сходження снігу або у вересні-жовтні.

На землі родючій, структурній достатньо вирити яму за розмірами коріння. На землі глинистої, торф’яної або піщаної її роблять глибше та ширше, на дні влаштовують дренаж і заправляють яму живильною сумішшю. Найкраще ж — вирощувати деревця без пересадки.

Зібравши перший урожай, насіння-кісточки відразу ж після вилучення з плодів садять у землю. Вирощені сіянці будуть другим поколінням абрикосів, набагато стійкішим до місцевого клімату.

Використання абрикосу

Винятково красиві в період цвітіння, коли пагони (до розпускання листя) часто покриті великими рожевими квітками. Ошатні в осінньому оздобленні яскравого листя і в пору плодоношення. Можуть бути використані для прикраси садів, парків, лісопарків, скверів у внутрішньоквартальному озелененні, в одиночних та групових посадках.

Квітки абрикосів випромінюють приємний медовий аромат — адже абрикос прекрасний, ранній медонос. З деревних красивоквітучих порід одночасно з ним цвітуть мигдаль низький, рододендрон даурський, форзиція.

Хвороби та шкідники абрикосу

Абрикос меншою мірою схильний до хвороб і шкідників у порівнянні зі сливою. Тим не менш, іноді дерева хворіють на грибні хвороби.

Клястероспоріоз, чи «дірчаста плямистість» (Clasterosporium carpoplilum Aderh.): на початку літа на листі з’являються червоні плями, на місці яких до кінця літа утворюються отвори. Уражена тканина молодих пагонів розтріскується і з місць поразки витікає камедь — клейкий сік, що тягне, що застигає на повітрі. Це грибкове захворювання вражає зазвичай ослаблені рослини, які або недостатньо добре заправлені посадкові ями, або після перевантаження врожаєм.

Моніліоз (Monilia cenerea Bonord.): збудник хвороби – гриб, – зимує на уражених органах рослин. Навесні міцелій гриба утворює спороношення. Спочатку хвороба викликає побуріння та засихання квіток, а потім – листя та однорічних пагонів. Протягом літа гриб розвивається на плодах. Спочатку з’являється невелика темна пляма, яка поступово розростаючись, охоплює весь плід. М’якуш плоду буріє, а поверхня покривається дрібними чорними подушечками спороношення. Уражені плоди зморщуються, засихають та опадають.

Заходи боротьби

Першорядне значення має зміст саду у хорошому санітарному стані. Хвороботворні гриби знаходяться на листі, гілках, плодах, корі та інших частинах дерева, важливо восени зібрати та спалити листя, перекопати приствольні кола. Ефективним заходом є внесення органічних, мінеральних та вапняних добрив. Добрива забезпечують гарне зростання дерев і водночас змінюють реакцію клітинного соку убік, несприятливу для збудників хвороб та комах — шкідників.

Необхідно також видалити кореневу поросль і вирізати сухі та хворі гілки, очистити від відмерзлої кори стовбур, пошкоджені місця замазати садовим варом. Істотне значення має продуваність крон: важливо своєчасно видаляти поросль на штамбах та скелетних гілках, проводити омолоджування крони.

З хімічних заходів боротьби ефективні обприскування, що викорінюють, рано навесні, до розпускання брунек, нітрафен (2-3%), бордоська рідина (4%), залізний купорос (5-8%). У період активної вегетації проти хвороб обприскують бордоською рідиною (1%), цинебом (0,5%) або хлорокисом міді. Перше обприскування проводять відразу після цвітіння, наступні три-чотири – через кожні 10-15 днів.

При правильному догляді дерева мають здоровий вигляд, щорічно приростають на 40-70 см і практично не хворіють.

З комах-шкідників велику шкоду завдає попелиця: вона послаблює рослини, а потім на них може оселитися сажистий грибок. Проти попелиці можна боротися механічним шляхом, знищуючи її при появі, або обприскувати мильними настоями тютюну, кульбаби, золи.

Сливова плодожерка (Laspeyresia fundebrana Tr.) пошкоджує плоди сливи і до певної міри — абрикоса. Це дрібний метелик, зимує у вигляді кокона в нижній частині штамба або в поверхневому шарі ґрунту. Метелики вилітають у першій декаді червня, і відкладають яйця у зав’язі плодів або на черешки листя. Потім метелик заляльковується і з середини липня до середини серпня відбувається літ метеликів літнього покоління плодожерки і відкладання яєць на плоди, що сформувалися.

Досить ефективними є механічні методи: збирання та знищення пошкоджених плодів, очищення кори на стовбурі, перекопування приствольних кіл.

Шкодить абрикосу та гусениця метелика-глоду, вигризаючи бруньки, листя. Її також неважко знищити механічно, а зимуючі гнізда — сухе листя з кладкою яєць, що кріпиться павутинками на гілках, — потрібно збирати і знищувати восени або напровесні.

А як вирощуєте ви абрикоси?

0 0 голоса
Рейтинг статьи
Поделиться в соц сетях


Автор: Gardener

32
Подписаться
Уведомить о
guest

0 комментариев
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии

также вам будет интересно