Хунчир, чань-цао – солодкий – «солодка трава» цінувалася китайськими лікарями так само високо, як женьшень. Солодковий корінь використовували в давній китайській медицині та медицині Тибету вже майже за три тисячі років до нашої ери. Його застосовували для лікування шумери та народи, що населяли в давнину територію Індії та Монголії.
Грецькі міста-колонії, засновані в VI столітті до нашої ери на північному узбережжі Чорного моря, у великих кількостях закуповували солодкий «скіфський корінь» у кочівників-скіфів, що населяли низовини Дону і Дунаю.
В Індії та Китаї і зараз використовують солодкий корінь подібно до женьшеню, але особливо наполегливо рекомендують вживати його літнім і старим людям для продовження життя. Так само, як і в Європі, на Сході цінують відхаркувальну та пом’якшувальну дію препаратів з її кореня, але там відомі й інші її цілющі властивості: вона сприяє «зміцненню» тіла, загоєнню виразок та ран, допомагає при лихоманці та кровотечах. Екстракт або відвар коріння солодки, прийнятий внутрішньо, нейтралізує дію багатьох отрут (зокрема, грибних). Китайські лікарі намагаються додавати екстракти кореня у всі ліки, оскільки вважають, що вони посилюють дію інших компонентів. До того ж солодка може надавати свою дію поволі, через тижні і місяці від початку лікування, роблячи організм більш стійким до різноманітних навантажень і захворювань.
Настій та екстракт солодкового кореня призначають при ексудативному плевриті, ревматоїдному артриті, тонзиліті, корі, хронічному коліті, краснусі, інфекційному гепатиті, тромбофлебіті, діабеті та інших хворобах.
Справжньою сенсацією стало повідомлення про отримання та апробацію співробітниками Інституту хімії Башкирського наукового центру Уральського відділення АМН нового препарату – ніглізину, що надає переважну дію на розмноження вірусу СНІДу.
Як лікарську сировину використовують тільки солодку голу (лакричник) і солодку уральську. У солодки голиї боб гладкий, прямий, у солодки уральської – вигнутий. Остання відрізняється більшими квітками і перевершує солодку голу за вмістом мікроелементів і флавоноїдів.
Коріння та кореневища цієї рослини містять унікальні хімічні речовини. Але в основному знають її завдяки гліциризинової кислоти, що міститься в ній (у 40 разів солодше цукру).
Солодка уральська (Glycyrrhia uralensis) – багаторічна трав’яниста рослина. Росте вона в степах та на луках міжрічях. Особливо поширена у долинах басейну річки Урал. Іноді можна зустріти на схилах гір на висоті до 2000 м-коду над рівнем моря.
Багатоголове кореневище йде різко вниз. На глибині 30-40 см від нього відходить від 5 до 30 горизонтальних підземних кореневищ (столонів) завдовжки 1-2 м із бруньками на кінцях. З них розвиваються дочірні рослини, що також дають наземні стебла, вертикальні та бічні корені з бруньками. Лише місцями столони розриваються чи пересихають. З кожного кореневища виходить кілька малогіллястих надземних стебел заввишки 50-200 см. Листя непарноперисте, з 5-7 парами липких (особливо з вивороту) листочків. Прилистки вузькі, перетинчасті. Блідо-фіолетові квіти зібрані в пензлі. Цвіте із липня до серпня.
Жителі Російського Уралу, Сибіру та Поволжя використовують коріння солодки для сечення яблук та квашення капусти. Їх заготовляють із весни до пізньої осені. Темно-бурі, на зламі світло-жовті із зеленим нальотом, волокнисті, нудотно-солодкі. Вони зберігаються до 10 років.
Застосування солодкого кореня
Cолодкий корінь викопують, миють, ріжуть дрібніше та сушать до крихкості. Потім розтирають на порошок. Найпростіше це зробити, прокрутивши коріння в кавомолці.
Порошок кладуть у тісто при його замішуванні. Печені вироби з ним у 5-6 разів довше зберігають свіжість.
Ось лише деякі рецепти застосування кореня солодки
- 10 г (1 столова ложка) подрібненого кореня солодки поміщають в емалірований посуд, заливають 1 склянкою окропу, закривають кришкою і нагрівають на водяній бані 20 хвилин. Охолоджують, проціджують та віджимають. Отриманий настій доливають кип’яченою водою до 1 склянки. Зберігають його в прохолодному місці не більше 2 діб. Приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день, а також додають в інші настої для посилення їхньої дії та усунення неприємного смаку.
- Можна робити і так: 1 столову ложку подрібненого коріння солодки заливають склянкою холодної кип’яченої води на 6-8 годин. Проціджують, віджимають, п’ють, як і в першому випадку.
- Зелений чай, заварений з коренем солодки, покращує зір, зберігає бадьорість, а також застосовується при кашлюку, бронхіті, туберкульозі легень, хронічних запорах, бронхіальній астмі, дифузному токсичному зобі.
Солодку застосовують і у ветеринарії як обволікаючий, відхаркувальний і ніжний проносний засіб. Призначають внутрішньо у формі відвару (1:20) у дозах: коням 20-75 грамів, великої рогатої худоби 25-100, вівцям 5-15, свиням 5-10, телятам 1-10, собакам 0,1-2, кішкам 0 05 курям 0,1-1 грам.
Вирощування солодкого кореня
Вирощують солодку з насіння та відведеннями. Насіння сходить два роки. Оболонка їх настільки тверда, що перед посадкою треба потерти дрібним наждачним папером, щоб її пошкодити.
Сходи з’являються слабкими і відразу вимагають поливу та прополювання. Простіше та швидше виростити її з відводків.
Коріння хунчір, точніше його столони, розповзуться за 5 років у радіусі п’ять метрів. Тому потрібний вільний простір, щоб їх виростити. І не страшні їй ні зливи, ні спека.
Автор: