До основних деструктивних факторів, що знижують міцність та візуальну цінність дерева, відносяться гниття, пошкодження мікроорганізмами (грибами) та комахами. Усі негативні впливи взаємопов’язані між собою і найбільш інтенсивно протікають за підвищеної вологості. Для підвищення стійкості деревини до руйнівного впливу навколишнього середовища застосовують комплексний підхід, що полягає у зниженні вологості дерева та його просоченні хімічними реагентами.
Застосування антисептичних сполук перешкоджає появі цвілі та жучків-древоточців, а також прискорює процес відновлення структури виробу після комплексного очищення чи ремонту. Застосовувані засоби бувають самостійного чи фабричного виготовлення. Заводські суміші вважаються найбільш ефективними та зазвичай містять речовини органічного походження. Вони більш токсичні для організму та вимагають суворого дотримання рекомендацій щодо застосування.
Приготовлені своїми руками сполуки часто не менш ефективні, зате обходяться значно дешевше. Складність виготовлення антисептиків для обробки дерева невисока. Важливо використовувати засоби захисту рук та обличчя (рукавички та маски), оскільки доводиться мати справу з великою кількістю речовин. Склад розчину залежить від цілей, які ставляться перед захистом деревини, та способів її застосування.
Чи безпечні бітумні та сольові суміші?
Частина сполук для антисептичного просочення використовується для глибокого захисту дерева, заглибленого в землю. Більш щадну дію надають суміші для обробки зовнішніх поверхонь будинку або альтанки, а також внутрішнього оздоблення приміщення.
Антисептики для найбільш ефективного захисту є неводними сумішами на основі відпрацьованого моторного масла або бітуму. Переваги подібних сполук:
- в’язке покриття з важких нафтопродуктів ефективно оберігає виріб від проникнення вологи та кисню повітря;
- анаеробне середовище захищеного бітумом дерева зупиняє розвиток бактерій та грибів, знищуючи вже існуючі колонії мікроорганізмів;
- в обробленому бітумом або олією дереві не можуть з’явитися комахи-деревоточці. Для їх існування необхідна лише ослаблена (підгнила) деревина та відсутність шкідливих для будь-якого організму смол та вуглеводнів.
- Оброблене важкими нафтопродуктами (часто із додаванням речовин коксохімічної природи) дерево не псується землі роками. Достатньо згадати телеграфні стовпи, що стоять десятиліттями без натяку на гниття.
Недоліки приготування та використання смоляних (бітумних) та масляних сумішей:
- токсичність компонентів;
- легка займистість при неправильному приготуванні;
- висока маркість сполук, які практично неможливо відіпрати при попаданні на одяг;
- неприємний запах;
- неможливість використання через неприємний запах і токсичність усередині приміщення.
Традиційними сумішами для обробки деревини є водні розчини солей – фториду натрію та сульфату міді чи заліза. Їх малі концентрації застосовуються покриття зовнішніх і внутрішніх частин дерев’яних споруд та предметів обробки. Більш насичені склади допомагають захистити палі або дошки.
Переваги сольових водних розчинів:
- менша токсичність, ніж у неводних просочень. Найбільшу небезпеку становить лише сульфат міді (мідний купорос), здатний викликати важкі отруєння при ковтанні;
- простота та безпека приготування. Нагрівання суміші на відкритому вогні небезпечніше, ніж звичайне розведення багаття;
- легкість у перевезенні. Бітум або масло складніше транспортувати до місця застосування, а солі легко перевозяться на будь-які відстані.
До недоліків водних антисептиків належать:
- менший ступінь захисту дерева, ніж у неводних в’язких сумішей;
- здатність до змивання водою після застосування;
- необхідність нанесення ізолюючих покриттів для закріплення ефекту.
Усі захисні препарати слід застосовувати біля присадибного господарства з обережністю, особливо у період збирання врожаю. Контакт речовин із плодами може призвести до отруєнь, тому роботи з приготування та нанесення антисептичного засобу слід ретельно продумувати.
Розчин бітуму для обробки деревини
До складу препарату входить не лише бітум, а й розріджувач – дизельне паливо чи бензин. Бітум, що містить солярку, буде довго застигати і встигне сильніше просочити оброблювану поверхню. Використання бензину прискорює час твердіння та виявляється корисним при тимчасових обмеженнях на проведення робіт.
Розріджувачі для бітуму продаються на АЗС, а відпрацьовану олію можна придбати на станціях техобслуговування. Бітум купується у будівельних магазинах або на будівельних майданчиках. Офіційно продається бітум більше в’язок і добре упакований, що покращує його транспортування.
Купуючи та використовуючи бензин, використовуйте тільки металеву тару. Статична електрика від полімерних ємностей може спричинити пожежу та опіки.
Крім вихідних компонентів, для роботи необхідно мати:
- ємність для розігріву бітуму;
- будову (упори) для фіксації ємності над багаттям або пальником;
- металеву мішалку.
Процес приготування бітумного складу полягає в наступному:
- бітум висипають у металеву ємність та встановлюють над передбачуваним джерелом відкритого вогню;
- включають пальник або розпалюють багаття, поступово збільшуючи нагрівання;
- нагрівають бітум до повного розрідження, періодично перемішування розчинення грудок;
- гасять вогонь після доведення бітуму до слабкого стану і відставляють ємність з ним убік;
- невеликими порціями додають розчинник, контролюючи його виплескування через нагрівання. Бензин активно випаровуватиметься, тому слід почекати, поки суміш трохи охолоне.
Пропорції бітуму та розріджувача залежать від вихідного стану бітуму. Основним критерієм є знаходження кінцевої суміші у рідкому стані при кімнатній температурі. Вміст дизельного палива чи бензину зазвичай становить близько 20-30 % загальної маси, проте може змінюватися залежно від природи в’язкого компонента.
Якщо нагрівання бітуму буде швидким, суміш може спінитися і перелитися через край ємності прямо на вогонь. Це відбувається через наявність у бітумі води. Повільне нагрівання куірує цей процес і дозволить воді спокійно википіти.
Час приготування бітумного препарату триває кілька годин. Залежно від обсягу роботи можна впоратися за дві години або витратити весь день. Отримана суміш є в’язкою масою, яка має високу адгезію з будь-якою деревною поверхнею. Залишати на тривале зберігання бітум не варто, витрачаючи його відразу після охолодження та розведення легшим нафтопродуктом.
Готувати суміш слід виключно на вулиці, щоб не надихатися шкідливими парами та не влаштувати випадкову пожежу. Наносити бітумний антисептик слід кистями з довгими ручками. Також можна занурювати частину дерева в ємність із розчином. Після висихання бітумний шар дуже важко пошкодити, тому вироби стають придатними до закопування в землю.
Приготування водної суміші та процес обробки деревини мідним купоросом
Розчини солей у воді готуються шляхом розчинення заданої кількості солі у нагрітій воді. Нагрів необхідний для підвищення швидкості і повноти розчинення. Існують різні пропорції для обробки дерева фторидом натрію та залізним або мідним купоросом:
- Для просочення дерев’яних поверхонь побутових споруд застосовується слабкий розчин фториду натрію. Його вміст становить від 0,5 до 4% (від 50 до 400 г на 10 л води), залежно від призначення конструкції. Усередині будинку достатньо використовувати менш концентровані суміші, тоді як на вулиці (альтанки, лавки) краще застосовувати насичені розчини. Для візуального контролю повноти нанесення до отриманого розчину додають 10 г калію перманганату (марганцівки). Інтенсивне фарбування не буде стійким і зникне незабаром після покриття поверхні. Наносити розчин слід пульверизатором або широким пензлем;
- для обробки заглиблених у землю стовпів та споруд використовуються сульфатні суміші із вмістом цільового компонента 10-20 % (1-2 кг на 10 л води). Такі склади вимагають особливо ретельного сушіння і тривалого просочення, щоб поліпшити ефект від застосування. Якість нанесення антисептика контролюється за ступенем фарбування виробу, чому сприяє насичений колір купоросного розчину. В отриманому препараті вимочуються частини деревини, які надалі піддаватимуться негативному зовнішньому впливу.
- Для приготування водної суміші знадобиться джерело гарячої води, ємність для приготування та лопатка для перемішування. Використання розчину після відстоювання дає можливість завантажувати його в апарат для розбризкування, покращуючи рівномірність покриття та знижуючи витрату реактивів. Наносити просочення можна відразу після остигання. Розчини можуть зберігатись кілька днів до встановлення відповідних погодних умов.
Приготування водяних розчинів можна проводити вдома або на вулиці. У домашніх умовах потрібно бути особливо уважним, щоб не пролити надлишки розчину на речі або важкодоступні щілини. Загальний час виготовлення антисептика рідко займає більше години.
Щоб уникнути помилок під час дозування компонентів, вивчіть характеристики деревини, яку збираєтесь обробляти. Існують комплексні підходи до обробки, що включають зрізання шару дерева та покриття лаком просоченої солями поверхні.
Порівняння покупних та саморобних антисептиків
Переваги розчину, зробленого своїми руками:
- менша вартість;
- висока ефективність у разі бітумного чи масляного складу;
- менша токсичність;
- мінімальна можливість купівлі фальсифікованої продукції.
Переваги покупних препаратів заводського виробництва:
- максимальна ефективність;
- простота у приготуванні (готові після змішування з водою або неводним розчинником);
- селективність дії.
Вибір засобу обробки дерева залишається за його користувачем. Якість отриманого захисту деревини при використанні самостійно виготовленого просочення може поступатися дорожчим заводським сумішам. Для застосування всередині будинку доцільно купити комплексний засіб, який надаватиме не лише антисептичну, але й протипожежну дію.
Приготовлені своїми руками антисептики обходяться в рази дешевше за готові комерційні склади і мають непогану ефективність. Область застосування таких сумішей не обмежується зовнішніми роботами та включає низку композицій для використання всередині будинку. Ступінь захисту можна регулювати товщиною нанесеного шару просочення і концентрацією її водного розчину, забезпечуючи придушення будь-яких впливів, що руйнують дерево.
Автор: