Представники цього сімейства – чагарники з шкірястим зеленим і лускоподібним листям, що мешкають на деревах або чагарниках; вони являють собою стеблових напівпаразитів. У СНД стеблові паразити сімейства ремнеквітникові представлені трьома родами: омела (Viscum), розумовські (Razuomofskya) та ременеквітник (Loranthus). Великою шкідливістю відрізняються види роду омела.
Омела відома багатьом і під іншими іменами:
- “дубові ягоди” в українській мові;
- “хрестова трава” (Herbe de la Croix) у французькій мові (назва відображає вірування, що хрест Ісуса Христа був зроблений з деревини омели);
- “пташиний клей” (Birdlime) – через клейковину, що міститься в ягодах і приваблює птахів;
- “панацея” (all-heal) в англійській мові.
У СНД зустрічаються 2 види: омела біла (V. album) – з ягодами білого кольору та омела забарвлена (V. coloratura) – з помаранчевими ягодами. Омела – вічнозелений чагарник майже кулястої форми, що паразитує на стовбурах і гілках дерев. Стебло у неї зелене, ложнодихотомічно розгалужене, листя – довгасті, щільні, плід – ягода. Насіння дозріває взимку. Вони оточені липкою речовиною – вісценом. Насіння розповсюджують птахи, головним чином дрозди і омелюхи звичайні(свиристелі). З’їдаючи плоди омели, птахи перелітають з одного дерева на інше і виділяють з екскрементами насіння, яке прилипає до стовбура і гілок дерев.
Іноді розмноження омели відбувається ще цікавіше: клейка ягода прилипає до дзьоба птиці, яка, намагаючись її віддерти, тре дзьоб об деревину цього або вже іншого дерева (так переноситься насіння омели). Насіння приклеюється до кори дерева-«господаря» і міцно тримається таким чином, поки не дасть корінь, що проникає під кору і надійно закріплюється там. Тому клейковина, що міститься в ягодах омели і що зберігається на її насінні, є виключно важливою якістю для збереження роду.
Можна розмножити омелу спеціально, якщо є бажання “поселити” її у своєму саду. Для цього насіння з повністю дозрілих торішніх ягід омели (в Англії — в середині весни) потрібно покласти в спеціально виконані шилом невеликі заглиблення на одній з верхніх гілок дерева-господаря і закріпити їх садовим матеріалом, що пропускає воду. Потрібно посіяти таким чином кілька насінин омели, щоб збільшити ймовірність появи і жіночих, і чоловічих особин, необхідних у подальшому для утворення ягід. Однак відсоток проростання насіння омели, посадженого таким чином, досить низький. Але обов’язково слід мати на увазі, що омела все-таки рослина-напівпаразит, здатна сильно пошкодити дерево-господаря.
Навесні насіння проростає, утворюючи «корінці», які ростуть у бік кори дерева. Кінчик «корінця» досягає кори, прилипає до неї і розростається, утворюючи напнуту пластинку – апресорій. З середини платівки виростає тонкий відросток, що пробє кору рослини-господаря і проникає всередину гілки до деревини. Такий відросток називають присоскою, чи гаусторієм. У наступному році у присоски утворюються бічні корінці, так звані ризоїди, що ростуть у товщі кори паралельно її поверхні. Щорічно у ризоїдів з’являється по одному новому присоску, що росте у бік деревини. З року в рік ця своєрідна коренева система міцніє, забезпечуючи рослину омели водою та розчиненими в ній мінеральними солями.
Спочатку омела розвивається повільно, лише на 3-6-й рік після поселення на дереві у неї формується стовбур і гілка із зеленим листям. Потім кущ швидко розростається і нерідко сягає 120-125 см у діаметрі. На зовнішній стороні корового коріння виникають бруньки, на яких розвиваються нові кущі омели.
Сильно вражені омелою дерева часто засихають. У плодових дерев зріджується, інколи ж повністю припиняється плодоношення. Омела паразитує на яблуні, груші, хвойних та листяних лісових породах. Вона поширена на територій України, на півдні та південному заході європейської частини росії. На Далекому Сході омела представлена особливою формою з жовтими або помаранчевими плодами, що паразитує на тополі, вербі, липі, осині.
Постійні загадки та містика оточували омелу білу протягом століть. Ця рослина була важливою частиною язичницьких ритуалів та урочистостей багатьох європейських племен. Друїди — жреці стародавніх кельтів, у чиїй культурі омела грала найбільш значну роль, вважали рослину святою і вірили, що вона може зцілювати будь-які хвороби та оберігати від зла. Особливо сильні якості друїди приписували тим рідкісним омелам, які знаходили на дубі.
У давньоірландській писемності омела уособлювала символ зцілення та розвитку духу. Пізніше рослина зайняла почесне місце в чаклунстві та магії: йому приписували силу оберегу, любовного привороту, а також засоби для збільшення родючості та успішного полювання. Жінки, які бажали зачати дитину, носили гілочки омели на талії чи зап’ястях.
Популярна й нині традиція — цілуватися на Різдво під гілками омели — за деякими думками, бере початок у давньоскандинавській міфології, де омела перебувала у підпорядкуванні богині кохання, краси та родючості Фрей. Інші дослідники вважають, що ця традиція походить із весільних церемоній, які зазвичай відзначалися під час сатурніанських зимових свят у Стародавньому Римі – на їхньому місці з приходом Християнства стали відзначати Різдво. Воїни-вороги, зустрівшись під омелою, мали скласти зброю до кінця дня.
Придбати насіння омели ви можете за посиланням
У рамках своєї боротьби за викорінення язичництва християнська церква намагалася заборонити використання омели, проте зазнала нищівної поразки.
І в наші часи європейські різдвяні базари пропонують тонкі гілочки омели з непоказними жовтуватими ягодами, під якими на Різдво із задоволенням цілуються закохані пари. А американські закохані цілуються під форадендроном жовтуватим (Phoradendron serotinum) — місцевим родичем омели, що має ширше листя і такі ж, як і в білої омели, ягоди.
При контакті з омелою слід пам’ятати, що рослина отруйна та самолікування з використанням омели неприпустимо. Особливо небезпечна рослина для вагітних жінок.
Ременеквітник із сімейства ремнеквітникові паразитує на дубі та каштані, ялівцю-ядник — на різних видах ялівцю та великоплідному кипарисі.
Автор: Gardener