Якщо у вас виник сумнів, чи може бути таке дерево в природі, поспішаю запевнити: так, є і таке дерево — суничне. Якщо у вас і зараз залишилися сумніви, їдьте на Південний берег Криму. Саме там можна безпосередньо познайомитися з невеликим деревцем або високим кущем — суничником великоплідним, або латиною Arbutus unedo.
У суничника великоплідного шкірясті, блискучі, із зубчастими краями вічнозелене листя та зеленувато-білі дрібні, як у конвалії, квітки. Вони з’являються в незвичайний для рослин час – восени. Причому частина їх продовжує цвісти, тоді як інші вже давно зав’язалися або тільки зав’язуються в плоди. Молоді плоди суничника великоплідного спочатку пофарбовані в зелений колір, потім жовтіють, а дозрівши, стають шарлахово-червоними, дуже схожими на суницю садову. Вони, між іншим, і цілком їстівні, смачні, вживаються в їжу свіжими, а також у вигляді варення, джемів, компотів. На батьківщині їх використовують навіть для приготування спирту та вина.
Родом суничник великоплідний з країн Середземномор’я, де росте зазвичай по узліссях або в підліску вічнозелених лісів. Охоче займає він також вирубки, де утворює з іншими деревцями або чагарниками невисоке (до 3-4 метрів) дрібнолісся, відоме під місцевою назвою маквіс. Дерево це іноді досягає висоти 10 метрів, його ствол буває завтовшки до 30 сантиметрів. Деревина суничника великоплодного приємного червонувато-коричневого кольору, тверда, міцна, цінується у виробництві меблів та інших виробів. Ще у Стародавній Греції його використовували для виготовлення окремих деталей зброї та інших предметів підвищеної міцності. Знаходила застосування в медицині та кора суничника, що містить андромедотоксин.
Суничник великоплідний, вивезений в інші країни, як і у себе на батьківщині, мириться з бідними грунтами. Легко переносить кримські морози, але потребує чимало вологи. У найближчих за кліматом південних і теплих країнах (Греція, Італія) він цвіте і плодоносить майже цілий рік, крім коротких сухих і спекотних періодів.
Суничник великоплідний має і близького родича — суничник дрібноплодий (Arbutus andrachne). Обидва ці види перебувають у спорідненості з вересом і віднесені ботаніками до сімейства вересових. Суничник дрібноплодий — чудове декоративне дерево, що дико зростає, крім країн Середземномор’я, у нас на Південному березі Криму. Листя у нього, як і у великоплідного, вічнозелене, шкірясте, з глянцем, віддалено нагадує листя груші.
Особливо ж дивує гладкий, немов виліплений із сизувато-червоної глини і добре відшліфований стовбур. Привабливі, хоч і незвичні для ока, і яскраво-червоні грона плодів. Вони їстівні та дуже нагадують звичайну лісову суницю. Охоче ласує цими плодами ціла сім’я пернатих: малинівки, вівсянки, строкаті синички, піночки та дрозди.
Суничник дрібноплодий цвіте взимку, його крона майже до кінця березня посипана білими ошатними квітками. Навесні в період зав’язування та дозрівання плодів можна спостерігати й цікаве біологічне явище, властиве лише кільком породам дерев. Суничник як би роздягається, скидаючи кору зі стовбура та великих гілок. За цю властивість його, як і платан, називають у народі безсоромним.
На відміну від великоплідного дрібноплідний суничник дуже невибагливий і росте на значно більш сухих і бідних ґрунтах. Озеленювачі Криму вперто висаджують його тепер у найрізноманітніших куточках нашої чудової здравниці.
Намагаються вони вирощувати тут ще один вид цього роду з Північної Америки. Йдеться про суничне дерево Мензиса, яке на батьківщині досягає висоти 30 метрів. Окрім якостей, властивих двом згаданим видам, славиться буро-білою, дуже міцною та твердою деревиною та медоносністю квіток.
Цікаво, що в Америці ці дерева звуть нерідко шептунами, оскільки в спекотні, сухі дні в суничних гаях, що зустрічаються узбережжям Тихого океану, чуються виразні звуки, що шепочуть, коли дерева скидають кору.
Автор: