Генетики вважають такі гібриди дуже перспективним напрямом у селекції цих культур, вважаючи, що від ожини нові сорти успадковують високу врожайність, невибагливість до ґрунту та умови обробітку, а від малини — її зимостійкість та незначну колючість стебел.
Опис Логанової ягоди
Одна з версій походження гібрида Логанова ягода така: у судді Логана (США) у саду росла ожина сорту Аугінбауг поряд із старим сортом малини Ред Антверп. Логан посіяв одного разу насіння ягід одного з батьків і таким чином отримав гібридні сіянці. З них згодом були відібрані гібриди з найбільшою червоною ягодою, що набули швидкого поширення серед садівників.
Потім з’явилися нові гібридні рослини – ожина Бойзена (Бойзенова ягода), ожина Янга (ягода Янга) та ін, які також називали за іменами їх селекціонерів. Найбільш відомим з них досі вважається отриманий в Англії сорт Тейбері (ягода Тея) (цей сорт читачам слід запам’ятати).
Логанова ягода справді поєднує у собі господарсько-корисні ознаки і малини, і ожини. Позитивними ознаками сорту є відсутність колючок, більші та смачніші ягоди, висока врожайність, достатня зимостійкість, і що важливо для садових дизайнерів, високі декоративні якості. У нас ця рослина зустрічається поки що лише на ділянках садівників-аматорів.
Логанова ягода утворює розлогі кущі з дугоподібними стеблами, що досягають висоти 1,5-2,0 м і потребують підв’язки на шпалерах. Рекомендують шпалери робити такої конструкції, щоб після збирання з кущів урожаю їх можна було покласти на землю разом із кущами і таким чином полегшити укриття від морозів цієї культури.
Зацвітає логанберрі на нашій території у середині червня і цвіте протягом півтора місяця. У період цвітіння рослина дуже декоративна: кисті, що складаються з 15-20 великих блідо-рожевих квітів, дуже помітно виділяються на тлі красивого темно-зеленого листя. А в період плодоношення на тлі листя ефектно виглядають великі ягоди цієї рослини.
Дозрівають ягоди логана із середини серпня до самих заморозків. Таке розтягнуте в часі дозрівання ягід цілком влаштовує садівників-любителів. Перші ягоди великі (до 10 г), подовжені, блискучі і дуже солодкі. З одного куща можна зібрати до 10 кг ягід. Щоправда, деякі садівники такий урожай приписують сорту Тейбері, а з сорту Логанберрі вони збирають скромніший урожай — 4-5 кг із куща.
Крім гарного смаку та корисних поживних речовин — цукрів, органічних кислот, біологічно активних елементів: заліза, кальцію, сірки, фосфору та інших — плоди логанберрі мають ще й лікувальні властивості. Використовують їх як у свіжому вигляді, так і для приготування варення, желе, компотів, соків, з них виходять чудові асорті з яблуками або суницями. Здається, що і вино з ягоди Логана вийшло б також чудовим, так що варто спробувати, особливо стосовно приготування купажних вин.
Придбати логанберрі ви можете за посиланням
Логанова ягода розмноження
Ця культура не утворює кореневих відростків, тому розмножувати її з їх допомогою не вдасться. Розмножують логанову ягоду укоріненням вертикальних однорічних пагонів, здерев’янілими і зеленими живцями однорічних пагонів, а також насінням.
Розмноження логанберрі насінням
Зауважимо, що розмноження насінням вимагає від садівників певних навичок. Насіння логанберрі, перш за все, піддається добору. Для цього їх потрібно залити водою в скляній банці, перемішати і відібрати тільки насіле насіння, викинувши решту.
Відібране насіння висушують і зберігають у піддоні морозильної камери холодильника (при температурі плюс 1-5 град.). У період січень-лютий місяці закладають насіння на стратифікацію (від 3 до 5 місяців). Для цього радять помістити їх у капроновий тампончик з вологим піском, а останній — у ємність з вологою тирсою або мохом, яку слід постійно підтримувати вологою. Тампончик з насінням та піском бажано періодично злегка розминати.
У квітні насіння логанберрі можна висівати в ящик з пухким і вологим ґрунтом. Верхній шар цього ґрунту товщиною 3-5 см рекомендують засипати субстратом, що складається із суміші піску та торфу у співвідношенні 1:2. Насіння закладається на глибину 1,0-1,5 см. Ящик ставиться в тепле місце, закривається склом або плівкою, а після появи сходів (через 10-15 днів) – на підвіконня.
Зрозуміло, що в цей час розсаді потрібен регулярний полив та підживлення універсальним добривом (останні кожні 15 днів). Наприкінці травня-початку червня саджанці, які на цей час досягають висоти 10-15 см, можна висаджувати в літній парник. Як тільки саджанці відновлять своє зростання (через 10-15 днів), плівку з однієї зі сторін парника можна прибрати.
Ями для посадки саджанців логанберрі на місце готуються восени. Їх глибина приблизно 40 см, діаметр 50 см. Вони заповнюються перепрілим гноєм разом із землею. У цю суміш додається суперфосфат, деревна зола, доломітове борошно, пісок та торф. Все це ретельно перемішується, заливається водою та залишається до весни. Навесні у травні місяці саджанці пересідають у приготовлені для посадки місця, дотримуючись усіх існуючих правил для звичайних саджанців.
Восени кущі логанберрі, що підросли, слід укрити від морозів. Зробити це нескладно, тому що вони легко притискаються до землі, а доступних способів укриття в наш час відомо досить багато.
Розмноження логанберрі укоріненням або живцями
Набагато простіше розмножувати логанберрі укоріненням верхівок однорічних пагонів або здерев’янілими і зеленими живцями.
При посадці рослин на постійне місце дотримуються відстані між ними в 1 м, а між рядами 1,5-2 м. Як уже зазначалося, бажано розташовувати гілки цієї рослини на шпалері (заввишки 1,5 м), конструктивно виконаної таким чином, щоб восени її можна було разом із кущами «покласти» на землю для укриття від морозів. Відразу після посадки саджанці вкорочують до висоти 25 см, обов’язково поливають і мульчують прикустові кола. Надалі стежать за рослиною, видаляють пагони, що відплодоносили і захворіли (що буває рідко), а восени кущі пригинають до землі і вкривають.
Інші сорти логанберрі
- Єжемаліна Тейберрі відноситься до дуже врожайних сортів. Кущ колючий, що стелиться. Ягода при дозріванні темно-червоного кольору, велика, подовжена.
- Бойсенберрі (Бойзенова ягода) має кущ, що стелиться. Існують дві форми цієї рослини – з шипами та без шипів. Ягоди овальної форми, великі, вишнево-коричневого кольору, на смак кисло-солодкі, мають ожиновий аромат.
- Техас (сорт виведений Мічуріним шляхом відбору із сіянців сорту Логанберрі). Пагони у куща довгі до 5 м, сам кущ колючий, що стелиться. Ягоди до 10-12 г, подовжені, малинові. На смак ягоди кисло-солодкі з малиновим ароматом. Цей сорт вважається більш стійким до заморозків, ніж Логанберрі, але все ж таки вимагає невеликого укриття.
- Туммельберрі є сіянцем сорту Тайберрі. Кущ колючий. Сорт стійкіший до морозів, ніж Тайберрі. Ягоди великі, видовжені, червоні.
- Маріонберрі вважається еталоном смаку серед сортів ежемаліни.
- Янгберрі нагадує сорт Бойсенберрі, але ягода дрібніша.
- Дарроу відноситься до прямостоячих сортів ежемаліни. Випускає стебла до 3 м завдовжки. Кущ колючий, стійкий до морозу, витримує морози до 34 °С. П’ятирічний кущ дає до 10 кг урожаю. Ягоди важать 3,5-4 г, на смак кисло-солодкі, довгастої форми, чорні з глянцем. Листя дуже декоративне, пальчикові. Сорт невибагливий може рости на одному місці до десяти років.
- Блек сатин є безшипним сортом, стійким до морозів до мінус 22 °С. На нашій території може перезимувати під укриттям з листя. Ягоди чорні, глянсові, округлої форми, соковитіші, ніж в інших сортів. Дорослий кущ дає до 5-6 кг урожаю.
Є й інші гібриди ежемалины, наприклад, сантьямова ожина, Сілван, Олаліє (олаллієва ягода), Чехалем.
Автор: