У пепіно є й інші назви – манговий огірок, солодкий огірок, кущова диня, дина груша. Рослина належить до сімейства пасльонових і доводиться близьким родичем перцю, томату, баклажану, фізалісу та картоплі. На вигляд пепіно нагадує відразу кілька культур: стебла, як у баклажана, листя частіше схожі на листя перцю, рідше — на листя томату і картоплі, а квітки зовсім як у картоплі. І, нарешті, найголовніше – у пепіно незвичайні лимонно-жовті плоди від яйцеподібної до плоскоокруглої форми, з поздовжніми бузковими смужками, масою від 150 до 750 г.
Пепіно, або Дина груша (Solanum muricatum) – вічнозелений чагарник сімейства Пасльонові.
Пахощі пепіно можна вже відчути, стоячи поруч із рослиною, обвішаною зрілими плодами. Аромат диний, але все-таки специфічний, що нагадує водночас суницю та манго. М’якуш пепіно жовто-жовтогарячий, дуже соковитий (як у стиглої груші) і надзвичайно ніжний, багатий каротином, вітамінами В1, РР, залізом. Плоди пепіно надзвичайно смачні у свіжому вигляді. Крім того, їх добре додавати до компотів з яблук, абрикосів, слив і груш. А варення з динної груші — просто смакота.
Цікавою є історія цього незвичайного овочу. На початку XX ст. в околицях м. Наска (Перу) археологи знайшли стародавню глиняну посудину, що копіює плоди пепіно за формою та розмірами. Вчені припускають, що цей посуд відноситься до початку першого тисячоліття до н. е. Є згадки про ритуальне використання плодів динної груші давніми інками.
Історія культури та вітчизняні сорти пепіно
Динна груша була завезена до Франції садівником Паризького королівського саду 1785 р.
Однак у роки революції культура була забута. Наприкінці 20-х Н. І. Вавілов з учнями вирушили в експедицію до Південної Америки за селекційним матеріалом і зібрали найбагатшу колекцію культурних рослин, у тому числі й різні форми динної груші, але в середині 30-х років культура практично зникла.
У наш час динну грушу вирощують у Перу, Чилі, Еквадорі, Австралії, Новій Зеландії, Ізраїлі, Голландії. За оцінками голландських фахівців, у захищеному ґрунті можна отримати 30 кг плодів пепіно з 1 м2 (тобто такий самий урожай, як перцю та баклажану).
1997 р. співробітники агрофірми «Гавриш» привезли зразки пепіно з Ізраїлю та Латинської Америки. Надалі були відібрані перспективні сіянці ізраїльського пепіно (сорт Рамзес) та латино-американського пепіно (сорт Консуело) походження.
Вирощування пепіно в домашніх умовах
Цікаві та біологічні особливості динної груші. Рослина кущової форми, з великою кількістю пасинків, за силою зростання порівняно з баклажаном. Деревні стебла пепіно витримують короткочасні заморозки до мінус 2-3 ºС. Через поверхневе розташування коренів рослина дуже вимоглива до води, особливо страждає від дефіциту вологи сорт «Консуело».
За вимогами до ґрунту, температури та вологості повітря, мінерального харчування динна груша дуже схожа на томат. Звідси обов’язкові агротехнічні прийоми – формування рослин (в один, два, три стебла), видалення пасинків, підв’язка до кілочка, шпалери. При формуванні пепіно в одне стебло плоди дозрівають трохи швидше, але їх виходить менше, ніж при формуванні в три стебла.
Бажано, щоб на 1 м² росло дві рослини на три стебла або три рослини на два стебла. У період цвітіння пепіно важлива хороша вентиляція, для кращого запилення необхідні легке постукування паличкою по шпалері, як у томата, та дотримання температурного режиму: вночі не нижче 18 ºС (інакше квітки, зав’язі опадають), вдень не вище 25-28 °С.
При підв’язці необхідно стежити, щоб на стеблах пепіно не з’являлися перетяжки від зав’язаної мотузки. Пасинкувати рослини потрібно часто, своєчасно виламувати бічні пагони, а перерослі – краще вирізати секатором. На одному пензлі зазвичай зав’язується три плоди, рідше – шість-сім, але якщо хочете отримати великі плоди, залиште в пензлі один-два плоди.
При значних перепадах вологості ґрунту в період дозрівання плоди пепіно можуть тріскатись, як у томату. Ознаки дозрівання плодів: утворення бузкових смужок, пожовтіння шкірки, поява динного аромату. М’якуш у зрілих плодів пепіно надзвичайно ніжний, тому збирати їх потрібно дуже акуратно.
Шкірка у динної груші міцна, щільна. На відміну від перцю та баклажану зрілі неушкоджені плоди можуть зберігатися в холодильнику до 1,5 міс (Рамзес) і навіть до 2,5 (Консуело). Плоди пепіно здатні дозарюватися, але цукрів при цьому в них міститься менше, ніж у дозрілих на кущі.
Плоди пепіно “Рамзес” іноді злегка гірчать, а у “Консуело” цього немає. Загалом пепіно «Рамзеc» набагато витриваліші, ніж «Консуело». Однак за якістю та лежкістю плодів краще останній. До речі, у пепіно Рамзес при повному дозріванні може з’являтися дрібна сіточка, як у дині.
Від сходів до цвітіння пепіно проходить 75 днів, від укорінення пасинка до цвітіння – 45-60 днів (найшвидше дозрілі пасинки – з верхніх міжвузлів), від цвітіння до повного дозрівання – 75 днів. У цілому нині вегетаційний період пепіно становить 120-150 днів, тому посів насіння, укорінення пасинків потрібно проводити вже з середини—кінця февраля. Сіянці пепіно не витягуються, але перші три-чотири тижні ростуть надто повільно, їм бажана досвітка.
У плівкові теплиці рослини краще висаджувати наприкінці травня (формування переважно в одне стебло). Плоди пепіно дозрівають зазвичай у серпні. Динна груша – багаторічна рослина і може жити до п’яти років (як перець та баклажан), але вже на другий рік плоди дрібнішають.
Рослина добре пристосована до вирощування в культурі горщика за умови регулярної перевалки, дотримання режимів харчування, освітлення і температури. Минулого року я вирощував дину грушу на балконі (південно-східна сторона) та отримав смачні плоди.
Придбати пепіно ви можете за посиланням
Варення з динної груші
Зрілі плоди пепіно очищають від шкірки, нарізають шматочками. На 1 кг плодів беруть 1 кг цукрового піску, 1 ст. ложку лимонної кислоти. М’якуш дуже соковитий, тому воду не додають. При регулярному помішуванні доводять до кипіння та варять 3-5 хв, відставляють на 20-30 хв, потім знову доводять до кипіння та варять 3-5 хв. І так кілька разів, поки шматочки та сироп не набудуть красивого золотисто-бурштинового кольору. При більш тривалому варінні варення з пепіно темніє і стає менш ароматним.
Автор: