Знати, до якого типу належить ґрунт садової ділянки, треба, щоб швидше та з мінімальними витратами освоїти його та зробити придатним для вирощування садових культур. Придатність ділянки під садок значною мірою залежить від типу ґрунту, рельєфу, рівня ґрунтових вод, ґрунтової родючості та ін.
Що розуміти під родючістю ґрунту?
Родючість ґрунту — вміст елементів живлення у ґрунті, його фізичні та агрономічні властивості. Воно багато в чому залежить від господарської діяльності. Родючий ґрунт здатний задовольняти потребу в їжі та воді протягом усього життя рослини. Докладніше про елементи живлення наведено в розділі «Грунт и удобрения».
Як дізнатися, до якого типу відноситься ґрунт садової ділянки і наскільки він родючий?
Більшість земельних ділянок, що відводяться під колективні сади, не мають високої родючості. Рівень родючості ґрунту можна встановити за допомогою детального обстеження ділянки та агрохімічного аналізу ґрунту. Це дає можливість точно визначити тип ґрунту, механічний склад, агрохімічну характеристику та намітити комплекс заходів щодо його покращення чи окультурення. Аналіз ґрунту роблять обласні станції хімізації сільського господарства за заявками садівницьких колективів.
Які біологічні особливості садових рослин треба враховувати під час освоєння ділянки під сад?
При визначенні ступеня придатності ділянки під сад необхідно враховувати ставлення рослин до ґрунту, його температури та вологості, глибину та ширину залягання коренів. Основна маса коренів яблуні та груші розвивається у шарі ґрунту від 100-200 до 600 мм, вишні та сливи – від 100 до 400 мм, у ягідних чагарників – ще дрібніше. У сторони коріння розміщується за проекцію крони.
По відношенню до вологості грунту садові культури розташовують послідовно від найбільш посухостійких (вишня, аґрус) до вологолюбних (сливу, малину, суницю). Проміжне положення займають яблуня, груша, чорна смородина, обліпиха. До рівня залягання ґрунтових вод найбільш вимогливі яблуня та груша (2-3 м від поверхні ґрунту); менш вимогливі ягідні чагарники (до 1 м). Ближче розташування ґрунтових вод погіршує водно-повітряний режим ґрунту і може призвести до загибелі плодових рослин.
Що таке ґрунт та ґрунтові горизонти та яке їх значення?
Ґрунт – верхній шар землі, в якому залягає основна маса коренів плодових та ягідних рослин. Він складається з ґрунтових горизонтів, фізичні властивості та хімічний склад яких різняться за родючістю та впливають на характер розвитку та поширення коренів рослин.
Різні типи ґрунтів
Як поділяються ґрунти за механічним складом?
За механічним складом ґрунти та підґрунтя поділяються на піщані на пісках, піщані на суглинках, супіщані на пісках, супіщані на суглинках, суглинні, глинисті, торф’яні. Розрізняються вони водно-фізичними властивостями (питома маса, об’ємна маса, питомий опір ґрунту, вологість зав’ядання, найменша вологоємність, запас продуктивної вологи при найменшій вологоємності, коефіцієнт фільтрації, висота капілярного підйому).
Які основні недоліки різних типів ґрунтів?
Недолік супіщаних та піщаних ґрунтів — низькі запаси продуктивної вологи, якщо ці ґрунти сформовані на глибоких (понад 1500 мм) пісках. У важкосуглинистих та глинистих ґрунтів низька водопроникність, що веде до змиву верхнього шару на схилах, а в знижених місцях – до перезволоження та слабкого прогріву.
Яка придатність ґрунтів під сади?
Придатність дерново-підзолистих, заболочених та болотних ґрунтів під сади неоднакова. Якщо дернова, дерново-слабопідзолиста, дерново-середньопідзолиста, дернова торф’янисто-глеювата, торф’яно-глеєва низинного болота і торф’яно-глеєва перехідного болота грунту придатні для садових рослин, то сильнопідзолиста, підзоляста, ставляться до гірших ґрунтів, і без спеціальних заходів щодо окультурення та меліорації (осушення) вони для садів непридатні.
Торф’яні ґрунти
Що таке торф’яні ґрунти?
Під колективні сади все частіше відводять території осушених боліт та торф’яних виробок. Ґрунтовий покрив на заболочених ділянках – торф. Торф’яні ґрунти мають деякі несприятливі властивості, тому без корінного перетворення вирощувати на них культурні рослини неможливо.
Чим характеризуються торф’яні ґрунти верхових боліт?
З урахуванням походження боліт та потужності торф’яного шару розрізняють торф’яні ґрунти верхових та низинних боліт. Верхові болота розташовані на рівних поверхнях з обмеженим стоком дощових та талих вод, внаслідок чого вони одержують надмірне зволоження.
У шарі торфу немає умов для надходження кальцію, калію, фосфору, повнішого розкладання рослинних залишків. Це призводить до утворення деяких шкідливих рослин сполук і до сильного підкислення торф’яної маси. Елементи живлення у торфі переходять у недоступні для рослин форми. Ґрунтові організми, що сприяють підвищенню та підтримці родючості, відсутні. Рослинний покрив дуже бідний.
Чим характеризуються торф’яні ґрунти низинних боліт?
Низинні болота розташовані в широких улоговинах зі слабким ухилом. Вода в них накопичується за рахунок ґрунтових вод, насичених солями кальцію, магнію, заліза. Кислотність торф’яного шару слабка або близька до нейтральної. Рослинний покрив хороший. По потужності торф’яного шару розрізняються три типи торф’яних ґрунтів: І – з малопотужним торфом (менше 200 мм), ІІ – з середньопотужним (200-400), ІІІ – з потужним торфом (понад 400 мм).
Як використовувати торф’яні ґрунти?
Торф’яні ґрунти верхових та низинних боліт у їхньому природному стані непридатні для вирощування культурних рослин. Однак вони мають приховану родючість у зв’язку з наявністю органічної речовини у вигляді торфу. Негативні властивості торфу усувають осушенням, вапнуванням, піскуванням, внесенням добрив. Осушити, тобто знизити рівень ґрунтових вод і своєчасно видалити надлишок води з шару грунту, що живе, можна шляхом спорудження відкритої осушувальної мережі. Меліорація покращує водний, газовий та тепловий режими ґрунту та створює умови для ефективного використання добрив.
Садові ділянки слід розміщувати відповідно до проекту осушувальної мережі. Додатково треба споруджувати магістральні канави вздовж центральної дороги, а також канави глибиною 200-250 мм та шириною 300-400 мм по межі садової ділянки із загальним стоком в основну осушувальну мережу. Неприпустиме затоплення навесні території навіть кількох ділянок. До третьої декади травня канави мають бути вільними від води.
Якщо не вдається знизити рівень ґрунтових вод, то плодові культури можна вирощувати на слаборослих підщепах, коріння яких розташоване у верхніх шарах ґрунту. Крім того, плодові дерева треба садити на земляних пагорбах заввишки 300-500 мм. Діаметр горбка зі зростанням дерева слід щорічно збільшувати. При цьому від посадкових ям краще відмовитися, обмежившись глибоким (до 300-400 мм) перекопуванням верхнього шару ґрунту.
Значне зниження рівня ґрунтових вод на торф’яних ґрунтах, що підстилаються потужними пісками, у посушливі роки може призвести до нестачі вологи в коренеживаному шарі, особливо на ділянках I і II типів, де потужність торфу невелика. І тут потрібно передбачити джерело поливу.
Як знизити кислотність торф’яних ґрунтів?
У торфових ґрунтах верхових боліт розкладання торфу стримує висока кислотність (рН 2,8-3,5). При цьому плодові та ягідні рослини не можуть успішно розвиватися та давати врожай. Оптимальна реакція середовища таких рослин 5,0-6,0. Торф’яні ґрунти низинних боліт за показником кислотності зазвичай відповідають оптимальній величині.
Єдиний прийом усунення надлишкової кислотності будь-якого ґрунту – вапнування. Воно різко зміщує біологічні процеси в торфі в сприятливий для зростання садових рослин. Активізація мікробної діяльності прискорює розкладання торфу, покращує його агрофізичні та агрохімічні властивості. Світло-бурий волокнистий торф перетворюється на темну майже чорну землісту масу.
Важкодоступні форми елементів живлення переходять у легкозасвоювані рослинами сполуки. Фосфорно-калійні добрива, що вносяться, закріплюються в коренеживаному шарі грунту, не вимиваються з нього навесні і восени, залишаючись доступними для рослин.
Чи існують інші прийоми, що покращують торф’яні ґрунти?
Торф’яні ґрунти можна покращити піскуванням. Для цього на поверхні торфовища рівномірно слід розподілити велику кількість піску, потім перекопати ділянку, щоб перемішати торф і пісок. Цей прийом різко покращує фізичні властивості торф’яних ґрунтів.
Піскування краще проводити на ділянках III типу із шаром торфу більше 400 мм, кількість піску – 4 м3 (6 т) на 100 м2, кількість вапна зменшують наполовину. На ділянках І і ІІ типів піскування не рекомендується, тому що при перекопуванні ґрунту нижчий шар піску захоплюється лопатою і перемішується з торфом, тобто проводиться піскування верхнього шару торфу (без додаткового внесення піску ззовні).
Більше того, на ділянках І типу доцільно додатково вносити торф (4-6 м3 на 100 м2). У наступні роки в міру розкладання торфу на ці ділянки бажано вносити торфо-гною та торфо-фекальні компости в підвищених дозах.
Якщо під торфом залягають важкі глинисті ґрунти, то кількість піску слід збільшити навіть при невеликому шарі торфу, тому що при перекопуванні ці ґрунти залучаються до окультурення, що й потрібне при освоєнні подібних ділянок.
Чи можна закладати сад на ділянках, що «вийшли» з-під боліт, лісу, кар’єрів тощо?
При ґрунтовних культуртехнічних роботах ці ділянки також можна використовувати під сади та городи. Видаляти пні після корчування, чагарник, каміння, відводити воду, вирівнювати поверхню із засипкою ям, зрізати бугри, насипати дернову землю, планувати ділянку, влаштовувати осушувальну або зрошувальну мережу — все це необхідно робити при освоєнні ділянок, що вийшли з-під лісу, кар’єру, каменоломень.
Трудомісткі роботи загального характеру краще проводити за допомогою механізмів, поки весь масив не розбитий на окремі ділянки. При цьому необхідну допомогу мають надавати підприємства та установи, колективам яких відведено земельні ділянки під сади та городи.
Які роботи проводять до садіння?
Освоювати земельну ділянку зазвичай починають із влаштування осушувальної мережі. Але іноді доводиться піклуватися про зрошення. Потім треба видалити пні, каміння, чагарник, вирівняти поверхню ґрунту, при необхідності внести вапно, пісок, органічні та мінеральні добрива та перекопати ґрунт на глибину 200 мм. Дози вапна, добрив, піску залежать від типу ґрунту, його кислотності, механічного складу, агрохімічної характеристики. Дбають також і про захист майбутнього саду від панівних вітрів.
Весь масив слід обсадити деревними породами (липа, клен, в’яз, береза, ясен). В якості живоплоту можна використовувати жовту акацію, ліщину, чубушник (жасмин), жимолість, шипшину, аронію (чорноплідну горобину). Садозахисні смуги мають бути ажурною конструкцією, продуватися. Для цього дерева треба розміщувати у два ряди за схемою 1,5-3×1-1,25 м, чагарники – в один-два ряди за схемою 0,75-1,5×0,5-0,75 м.
Садозахисні смуги не висаджують, якщо садова ділянка оточена лісом чи будівлями. Сторони, звернені до ярів, річок та низин, обсаджувати садозахисними смугами не рекомендується. Згодом замість дерев, що випали, садять здорові, сильні екземпляри тих же порід, що ростуть у садо-захисних смугах, і за тією ж схемою в два ряди.
Сад може бути захищений і дерев’яним парканом з горбиля, тіса, рейок, колів, декоративними рослинами.
Автор: