Ми іноді топчимо рослини, яким ціни немає. Саме до таких відноситься золототисячник звичайний (Centaurium erythraea), або золототисячник малий, або парасольковий, із сімейства тирличних. Це — дворічна (зрідка — однорічна) трав’яниста рослина, росте на заливних луках і лісових узліссях, на галявинах, між чагарниками, іноді утворює куртинки. Золототисячник використовують у своїй практиці багато травників, але купити сировину в аптеках практично неможливо.
Золототисячник (Centaurium) – рід трав’янистих рослин сімейства Горечавкові (Gentianaceae). У рід входять близько 20 видів, поширених у Євразії, Північній та Південній Америці та Австралії.
Опис золототисячника
Цвіте золототисячник – у червні-серпні, насіння визріває у серпні-вересні.
Сировиною у золототисячника є трава, зібрана на початку цвітіння, коли розетка прикореневого листя ще не пожовкла. Зрізають на висоті 10-15 см від ґрунту. При сушінні золототисячника треба знати кілька «хитрощів». Сировину необхідно сушити на горищі, в тіні, але в жодному разі не на сонці – воно швидко вигоряє, втрачає колір і його зовнішній вигляд виявляється “не на висоті”.
При заготівлі невеликої кількості золототисячника можна сушити рослини в пучках. Але з власного досвіду можу порадити: робіть менші пучки — сировина сохне довго і начинка великого пучка жовтіє і буріє. Потім доводиться пучок золототисячника розв’язувати, перебирати сировину, а пожовклі рослини викидати. Зберігають сировину в матер’яних мішечках або паперових пакетах не більше двох років.
Трава золототисячника містить гіркоту, тому настій навіть у розведенні 1:3500 має гіркий смак. Крім того, в рослині виявлені смоли та олеанолова кислота.
Лікувальні властивості золототисячника
Золототисячник – рослина відома здавна. За легендою кентавр Хірон саме ним залікував рану, ненавмисно нанесену Гераклом. Греки і римляни використовували золототисячник переважно як рано-загоювальне. У середні віки їм лікували масу хвороб і навіть включали в спеціальний збір – протиотруту при укусах змій.
Нині золототисячник використовують переважно для поліпшення апетиту, стимулювання секреції травних залоз. Призначають його при гастритах, хворобах печінки, жовчовивідних шляхів, панкреатитах, анемії, цукровому діабеті. У народній медицині золототисячник використовують як загальнозміцнюючий і тонізуючий засіб, а також як глистогінний.
Золототисячник це одна з небагатьох рослин, яка застосовується при підвищеній кислотності шлункового соку. Наприклад, при печії можна використовувати суміш з рівних кількостей звіробою та золототисячника (2-3 столові ложки суміші настоюють у 2,5 склянки окропу, проціджують і випивають у 4-5 прийомів протягом дня).
При запаленні жовчного міхура використовують відвар із суміші рівних частин трави золототисячника, кореня лепехи та квіток безсмертника піщаного. Суміш рослин (1 повна столова ложка) заливають 2 склянками холодної води і настоюють ніч, вранці кип’ятять 5-7 хв, проціджують і приймають натще одну склянку, а кількість, що залишилася – протягом дня за 4 прийоми.
Для поліпшення апетиту використовують або настій, або спиртову настоянку. А якщо хочуть хоч якось скрасити гіркоту, готують настоянку на білому вині: 50 г трави золототисячника заливають 1 л білого столового вина, настоюють 48 годин, проціджують та приймають по 1 чарці перед їжею.
І нарешті, в народній медицині золототисячник застосовують при гострому простатиті.
Вирощування та догляд за золототисячником
Насіння золототисячника найпростіше зібрати в природі, тому що в магазині такої «екзотики» не знайти. Ретельно готуйте під нього ґрунт, молоді сіянці дуже дрібні, ростуть повільно, і багаторічні бур’яни, особливо пирій та осот, неприпустимі. До ґрунтів золототисячник не вимогливий, але, як будь-яка рослина, краще розвивається на родючих. Насіння у нього дуже дрібне, тому краще сіяти їх попередньо перемішавши з піском у співвідношенні 1:4-5.
Висівають насіння золототисячника поверхнево, у злегка ущільнені та попередньо политі борозенки рано навесні, не присипаючи землею. Після посіву накрийте грядку на кілька днів поліетиленовою плівкою або агрилом – так швидше з’являться сходи. Як тільки борозенки з посівами «позеленіли», покривний матеріал можна зняти.
Сходи золототисячника такі дрібні, що їх важко роздивитись неозброєним оком, і ростуть дуже повільно. Тому не запускайте посіви, частіше пропалюйте. При сильній посусі бажано їх полити. Все літо доведеться трепетно доглядати малюків, і лише наступного року можна зайнятися збиранням урожаю. До зими першого року золототисячник утворює лише маленьку розетку листя.
Іноді, щоб полегшити собі життя, я вирощую розсаду золототисячника – висіваю в горщик наприкінці лютого – на початку березня насіння, а наприкінці травня вже підрослі рослини висаджую пучками по кілька штук на грядку на відстані 5-10 см.
На другий рік, зрізаючи сировину золототисячника, не забудьте залишити кілька рослин на насіння. І ще пам’ятайте, щоб зрізати сировину щороку, треба мати дві грядочки — із рослинами першого та другого року.
Автор: Gardener